Історія політичної журналістики

 

Виникнення

Виникнення журналістики політичної в Україні зумовлене  історичними процесами, зокрема, тривалим періодом бездержавності, браком територіальної цілісності тощо. Зародження журналістики політичної в Україні також пов’язано із запізнілим зародженням друкованої преси — на понад 100 років пізніше, ніж у західноєвропейських країнах.

1776 — у м. Львові вийшов перший примірник часопису «Gazette de Leopol», основний вміст якого становили вісті політичного характеру.

Період 19 ст.

1848–1857 — у Львові виходив перший український власне політичний часопис «Зоря Галицька». Видання надавало політичну інформацію про актуальні події, щоправда, не завжди досконало. Упродовж своєї історії часопис змінював політичну орієнтацію

Новини політичного характеру містили також видання «Dnewnyk Ruskij» («Щоденник Руський», Львів, 18.08.1848–13.10.1848), «Новини» (Львів, 01.02.1849–30.03.1849). Згодом почав виходити літературно-політичний москвофільський часопис «Слово» (Львів, 1861–1887), що пропонував читачам статті політичного, міжнародного та економічного характеру. Широкі політичні огляди містив журнал «Правда» (Львів, 1867–1898, із перервами), газета «Діло» (Львів, 1880–1939).

У 1890-х на галицько-українських землях диференціювалася політична думка, зародилася партійна конкуренція — і це спричинило появу партійної преси: газета «Діло» (Українська національно-демократична партія); журнал «Robitnik» (Українська соціально-демократична партія); щоденник «Руслан» (Католицький русько-народний союз), видання соціалістичного спрямування «Друг», «Громадський друг», збірки «Громада».

На східноукраїнських землях громадсько-політична преса розвивалася повільніше, що зумовлено утисками незалежної думки та політичної активності у Російській імперії.

1861–1862 — у Петербурзі виходив часопис «Основа», заснований П. Кулішем, редактор — В. Білозерський. Журнал не був власне політичним — містив твори літературно-історичного та мемуарно-біографічного характеру, висвітлював також суспільно важливі теми.

1882–1906 — у Києві виходив часопис «Киевская старина», який став осередком українського інтелектуального життя; формально також не був політичним.

Розвиток питомо політичної преси пов’язаний із становленням соціалістичного руху та появою партій на східноукраїнській території: часопис «Гасло», 1902 (Революційна українська партія); часопис «Правда», 1905 (Українська соціал-демократична спілка) тощо.

Період початку 20 ст.

Розквіт суспільно-політичної преси зумовила революція 1905 в Росії та Маніфест від 17.10.1905, що гарантував свободу друку. Обидва чинники диференціювали і політичну думку, й ідеологічну спрямованість видань.

Лютнева революція 1917 в Росії стала наступним каталізатором зародження питомо політичної партійно преси на східноукраїнській території, що було доти неможливим. Тільки в період 1917–1919 виходило бл. 30 органів преси, в яких переважала інформація політичного змісту.

Провідні видання, що виходили на початку 20 ст.:

1. «Хлібороб» (1905);
2. «Самостійна Україна» (1905), орган Української народної партії;
3. «Рідний край» (1905);
4. «Робітнича газета» (Київ, 1905–1919), орган Української соціал-демократичної робітничої партії, пов’язана з діяльністю В. Винниченка;
5. «Громадська думка» (1906);
6. «Рада» (1906–1919, під назвою «Нова рада» з 1917), пов’язана з іменами М. Грушевського, Є. Чикаленка, С. Єфремова;
7. «Українська хата» (1909–1914);
8. «Народня воля» (Київ, 1917), орган Української партії соціалістів-революціонерів);
9. «Робітник» (Харків, 1917), орган Української соціал-демократичної робітничої партії);
10. щоденник «Шлях до волі» (Катеринослав, 1919), «Голос махновца» (Харків, 1920), що представляли політичні погляди махновців.

До Першої світової війни журналістика політична активно розвивалася також на західноукраїнських землях. Під час Першої світової війни виходили видання Українських січових стрільців, що містили нотатки з українського політичного життя, та преса Союзу визволення України, зокрема «Вісник політики, літератури й життя». Українські видання початку 20 ст. транслювали чітко окреслені політичні завдання. Журналістика політична набула плюралізму, стала рушійною силою у формуванні політичного порядку денного.