Політична журналістика існувала завжди. Але в різні часи розуміння цього поняття було різним. Так само, як було різним і ставлення до самої політичної журналістики як явища і до політичних журналістів зокрема. А вже "розуміння" і "ставлення" були наслідками (частиною) тих процесів, які відбувалися у нашому суспільстві
У радянські часи політичний журналіст повинен був бути пропагандистом і розуміти, що єдино правильною позицією є позиція партії, інакше дуже легко було перетворитися з політичного журналіста в політичного в'язня. Зрештою, що можна хотіти від часів, коли політику часто вбачали навіть у віршах про кохання, стверджуючи, що вони підривають "моральний устрій радянської держави".
У часи національно-визвольного руху, наприкінці 80-х - на початку 90-х років, політична журналістика нарешті дістала свою оду слова, а із здобуттям незалежності опозиційні до КПУ видання вийшли з підпілля. Роль підпільної преси, яка з'явилася переважно в той час в Західній Україні (деякі газети друкувалися в Прибалтиці, а потім переправлялися у Львів та Тернопіль), ще варто дослідити. Здебільшого такого типу видання виконували просвітницьку функцію, відкриваючи для читача "білі" плями радянської історії. У той час це теж вважалося політикою, за яку можна було опинитися за гратами.
В цілому як і в будь-якій журналістиці, політичні журналісти повнинні дотримуватись таких принципів журналістики:
- Об’єктивність
- Точність
- Різноманітність
- Незалежність
- Гуманність
- Достовірність
- Контроль
Стаття є цікавою та актуальною. Вона чітко відображає, як з часом змінювалося розуміння та ставлення до політичної журналістики в Україні, а також вказує на принципи, які має дотримуватись кожен журналіст, щоб відповідати вимогам об'єктивності та незалежності.
ВідповістиВидалитиДякую)
Видалити